 Гадаю, ця людина не потребує особливого представлення. Адже на його музиці виросло уже не одне покоління, а його пісні набули слави народних хітів. І хоча Тарасу Петриненко довелося багато чого пережити у своєму житті, він і надалі є палким патріотом України. Щоправда, зараз його творчість перебуває у своєрідному "андеґраунді" та є "неформатом" у теле- та радіо просторі. Про те із чим це пов’язано, що нового музикант готує та інші не менш цікаві речі – у нашому ексклюзивному інтерв’ю із Тарасом Петриненко.
Куди зараз подівся Тарас Петриненко? Чому його не чути на великій сцені?
Ну, як. На сцені я власне з’являюся. Це в ефірі мене майже взагалі не „крутять”. Бо на сцені я і вчора був на Співочому полі в Києві, і 23-24 серпня в Криму. Просто річ в тому, що наш музичний ефір форматизувався під певний контингент. Я ж хочу залишатися самим собою. Напевно, в цьому і причина, що мене в ньому не має.
Тобто, є ще порох у порохівницях?
Звичайно! Є і плани на майбутнє, і новий альбом записувати збираюся осінню. Все це є. Я ніде не подівся. Просто і стиль музики, і стиль життя сьогоднішнього в Україні такий, що якщо хочеш бути на поверхні – тобі потрібно виконувати певні правила. А я для себе встановлювати правила намагаюся сам.
Одного разу, ви сказали, що ваші пісні телеканали і радіостанції бояться взяти в ефір. Чому? Із чим це пов’язано?
Бачите, тому, що правда очі коле. Я ж бо намагаюся писати правдиві пісні, не беручи до уваги ліричні. Пишу просто про життя, як я його бачу. Жодна влада не хоче дивитися на себе в дзеркало, бо це суперечить її інтересам. А я такий, як я є. Мабуть, в цьому і проблема.
Повертаючись до альбому. На якій стадії розробки він перебуває і коли його можна буде почути?
Фактично, мова йде не про один проект, а навіть декілька. Мені хочеться перезаписати речі, які підлягають певному симфонізму. Тобто, поновити ті речі, які є моїм „золотим фондом”. Це одна справа. Інша ж полягає у тому, що я все ж таки хочу записати ще один альбом. Він буде більш ліричний, проте, не настільки, щоб втратити власне обличчя. Зараз набираю інформацію, щоб восени уже засісти суто за музичну роботу.
Ви ще й вірші пишете. Незабаром можна буде почитати якусь збірку від вас?
Знаєте, багато людей закликають мене видати свою збірку. Проте, у мене якось руки не доходять до цього, а, можливо, ще й тому, що я не вважаю себе настільки професійним поетом, наскільки б мені цього хотілося. Коли був молодший, ніколи не думав, що прийдеться ще й таким займатися. Але вийшло так, що до моїх пісень кращих текстів ніж я сам ніхто мені ніколи не пропонував. Можливо, ця ідея скоро і втілиться. Просто потрібно якось серйозніше до цього підійти.
Вже у далеких 70-тих роках вам заборонили співати українською мовою...
Бачите, мені ніхто не забороняв співати українською мовою, адже нею можна було розхваляти партію. Але мені заборонили співати свої пісні. Ось, що було краплею, яка переповнила чашу мого терпіння і я прийняв запрошення з Росії просто попрацювати там. В самій Росії було якось простіше реалізовувати себе творчо.
Свого часу ви провели на сцену такий відомий зараз гурт „Кому Вниз”. Кого із співаків ви ще „вивели в люди” і підтримуєте?
Говорити так голосно, що я брав когось за руку і виводив на сцену, я б не говорив. Справді, коли я відчував, що за тою чи іншою людиною криється непересічний талант, то намагався посприяти тому, щоб він не загубився.
Загалом, як ви ставитесь до сьогоднішньої естради? Чи достатньо на ній талановитих людей?
Про талант до музики чи до слова сьогодні взагалі не йдеться. Все це перетворилося у таку собі індустрію, яка має свої канони і догми. Звичайно, є талановиті люди. Але зазвичай вони залишаються поза грою, тому, що бути популярним особливого таланту не потрібно. Світ міняється, і на мій погляд, не в кращу сторону.
А ви вважаєте себе частинкою цієї індустрії?
Мої стосунки із шоу-бізнесом не складалися ніколи. Я просто не можу іти всупереч тому, що мені дано від Бога.
Під час Помаранчевої революції ви приймали активну участь у ній. Опісля, багато співаків, які також підтримували її пішли у політику. У вас такого бажання не було?
Пропозиції стати народним депутатом мені надходили мало не від початку нашої незалежності. Пропонували і цього разу. Але думаю, що кожен повинен займатися своїм, а моє – це музика.
Днями Україна відсвяткувала 15-ту річницю незалежності. Що особисто для вас змінилось за цей час? Якісь позитиви, негативи...
Знаєте, те, що держава незалежна тішить саме по собі. Правда, це не потрібно перебільшувати. Адже у нас уже закріпилася традиція „наступати на граблі”, до того ж постійно. І останнім часом це вже як „танець на граблях”. Неможливо логічно пояснити, чому, коли українські патріоти здобувають якусь перемогу, вони тут же самі її віддають. Таке вже відбувалося не один раз за ці 15 років. Потрібно стукати до кожного українського серця і голови, щоб ми якось виходили із цього зачарованого кола.
Найкращий подарунок, який ви отримували у житті?...
Ой! Найкращий подарунок? (задумано). Ну, напевно, це те, що київський Михайлівський Золотоверхий собор кожні 15 хвилин своїми дзвонами грає пісню „Україна!”. Це щось із того, що мені дійсно приємно!
Павло Паламарчук
|
Статті 
