Головна arrow Інтерв'ю arrow Хорта: музики Острову Волі. Інтерв'ю із гуртом
Хорта: музики Острову Волі. Інтерв'ю із гуртом
// Ольга Єрмак   
14.10.2006 00:12
ХортаЗапорізький гурт "Хорта" - то така компанія, що читає тексти, від яких мурашки по шкірі, а потім робить так, щоб усі, хто прийшов на концерт стрибали та співали, як справжні футбольні фанати "Металурга". Чарівна скрипка, не менш чарівний жіночий вокал - і український хіп-хоп перетворюється на таку собі енергійну етно-казку. Потрапивши на "кастинг" до організаторів міжнародного молодіжного фестивалю "Чайка", "Хорта" приєдналася до фестивальної "свіжої крові". 17 вересня з роботами зі ще тепленького дебютника "Пісні острова волі" гурт приїхав вливатися у тіло слухачів столичного Палацу спорту. За годину-дві до виступу лідер гурту, Андрій Лобода розповів про "Чайку" - "Руту", дівчат, п'яних свинюк, квіти і шампанське. І ще трохи про творчість. :)

- З яким настроєм їхали на «Чайку»?

- Класним. Палац спорту – людей велика кількість. Вважаю, що цього разу буде ще більше людей, які нас знають. І після цього з’явиться ще більше людей, які будуть нас знати.

- Дивишся зараз на «молоді» гурти і згадується розповідь «Нумер 482» про те, що запрошення на Чайку-2002 стало для них знаковою подією. Це, власне, і підштовхнуло їх до переїзду в Київ. Чи є якийсь переломний момент у цьому для «Хорти»?

-  Не знаю, як воно буде. Кожен концерт – це якась нова сторінка. І якщо ти виходиш грати на сцену щось нове, то ти потім після себе щось залишаєш. Якщо це гарний виступ – то якісь емоції, якщо не дуже гарний виступ – ти робиш аналіз чому. І вирішуєш як би так зробити, щоб наступного разу було краще. Якщо щось не сприйняла публіка – дивишся, чому не сприйняла. У цьому цінність будь-якого виступу.

- А розумієте зазвичай, чому не сприйняла?

- Ну, бувають такі штуки, якщо тебе запрошують туди, куди не треба, де люди чекають “Pantera” чи “Metallika”. Тоді вони кажуть: «Тю, шо це воно таке?» Хоча іноді теж цікаві таки експерименти. Нас взагалі чомусь запрошують тільки на рок-фестивалі. Це дуже весело, тому що ми ж не рокери. Хоча репери кричать, що ми не репери, рокери кричать, що ми не рокери. А в даний період часу так вийшло, що фестивалів, що займаються нашою експериментальною музикою, майже немає. Колись ми б дуже гарно підійшли під «Червону руту». Та справа в тому, що «Рута» якась дуже квола в останні роки. Не знаю, що там з ними... Я все ж таки хочу, щоб цей фестиваль відродився, почав по-новому, тому що це був такий фестиваль, який розривав усіх і можна сказати, що на Україні, та і взагалі навіть у Росії не було такого фестивалю. Тому що такий потужний вибух робили люди, яких майже ніхто не знав. Робили і шоу, і світло, і звук. Все було супер.

- А у чому проявляється те, що «Червона рута» вже зовсім іншого рівня? Як слухач, як ти можеш це відчути? Гурти не досить цікаві?

- Справа в тому, що у тебе зазвичай не така велика кількість грошей, щоб це робити. А люди, які там працюють не стали гірше. Ні. Справа в тому, що якось так вийшло, що тоді майже усіх вигорнули у 97-му, а в 99-му добрали. А потім 2001-2003 пройшли майже непомітними. Не було такої кількості ефірів, не було записів. Усе пішло за течією.

- Ви зараз виступаєте на відкритих майданчиках?

- Так. Тиждень тому були у Полтаві, два тижні тому – на «Snickers Урбанії» у Києві.
 
- Порівняй, будь ласка, свої власні відчуття, коли ти виступаєш на площі і коли ти виступаєш у залі, такому як Палац спорту, або меншому, але у закритому приміщенні. Чим відрізняється?

- Як на мене, нічим не відрізняється, якщо людина хоче себе показати. Якщо ти –людина, яка має бажання вийти і заграти те, що вона вміє, зробити так, щоб її почули, то тобі все одно, буде це великий майдан чи невеличкий зальчик, нічний клуб. Майдан – це, все ж таки, музика більш масова, щоб прийти, пострибати, потанцювати, а невеликі зали – це щось більш домашнє, сімейне. Прийшли люди – 20-30 чоловік. Ти бачиш їх очі, ти з ними спілкуєшся. На великих майданчиках цього робити майже не можна, тому що тобі треба більше налягати на емоції, драйв.
 
- А те, що на «майданні» концерти багато людей ходить напитися, почесати кулаки, що музика тоді просто як фон і вже все одно хто грає і як грає, тебе не засмучує?

- Справа в тому, що такі люди знаходяться десь там, далі. До сцени йдуть ті, кому добре, люди, які стрибають, танцюють, співають з нами. І якщо людям подобається, вони кричать «Вау!», а якщо не подобається, то просто розвертаються і йдуть. А щоб бути п’яним як свинюка і стрибати – треба, певно, мати неабияке здоров’я :)

- Які були цікаві зауваження стосовно вашого дебютного альбому "Пісні острову волі"? Що казали колеги-музиканти?

- Розумієш, музиканти ж нічого не скажуть. Це ж шоу-бізнес. Хоча деякі говорять, що краще було б використовувати не живі барабани, а семплери. Можливо, наступні альбоми і будуть більш електронними – там більше «кач» виходить, і таке інше, та зараз нам сподобалось саме так. Хтось говорить, що запис поганий. От «Бітлз» - якісний  запис? Ні, не якісний. А скільки їхніх альбомів ще досі продається?

- А як в тебе складаються відносини з прихильниками, які танцюють-стрибають під сценою, але часом вимагають «продовження банкета» - телефонують, ведуть себе не тактовно.

- В Запоріжжі мене більше знають, як журналіста. Наш гітарист теж працює на телебаченні – одне з облич  обласного телеканалу «Алекс». Юрко, мій напарник, – теж телевізійник. Тобто три обличчя з гурту люди знають ітак. Деякі знають нас ще до того, як ми пішли працювати на ТБ – по «Спідвею» ( гурт, з якого вийшов основний склад “Хорти”). І варіантів, коли люди тебе пізнають буває маса. Це може бути «Чувак, привіт, як справи?», а може « О!Ги-ги-ги! А я тя знаю, братишечка. Ну зачудил, нормально.», або «У, лошари...» Тобто, це залежить від культури людини. 

 - А дівчата не ночують під вікнами?

- Дівчата теж бувають різними. Не ночують, хоча були такі – пишуть на стінах, телефонують о 2-3-й ночі. Було, а як же. Це все іде хвилями. Та я не нервую сильно. Справа в тому, що якщо ти не хочеш, щоб це було, то не займайся тим, чим займаєшся. Це – невід’ємна складова. Квіти, шампанське і все інше. :)

- Пройде «Чайка» – що далі?

- Пройде «Чайка» – буде кліп. Знімемо кліп – поїдемо виступати з хлопцями з «Флайzzzи» – запрошують до себе. Там і Львів майже має намір нас запросити... Це завжди так буває, коли гурт молодий – нібито і кортіло покликати, але хто його знає – таку ватагу у 8 чоловік тягнути!

-Розкажи про кліп.

-Наприкінці цього тижня плануємо відзняти собі відео на пісню «Зозуля».

- З ким будете працювати?

- Самі – а що робити! Ті купи грошей, які люди хочуть від нас за кліп, ми не маємо, тому будемо працювати, щось робити самі. Руки є, голова є. От і зробимо! :)


17 вересня 2006 р.

Ольга Єрмак




Прокоментувати
RSS-стрічка

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі.

 
< Попередня   Наступна >


Підписка на новини: