Пильне око прихильників ще з весни зафіксувало кількісні зміни в складі гурту, проте не зайвим буде ще раз згадати, що тепер про “Борщ” більш доцільно буде згадувати як про квартет. Загалом, творчий період від першого альбому до другого став де в чому переломним й прогресивним, адже Вітольда Корженка (наразі барабанщик ТНМК, - прим.) змінив Вадим Зюбін, а також до тріо доєднався маестро семпл-міксингу Дмитро Комарьков.

Рецепт міні-свят від “кулінарного шедевру української кухні”, як правило, перманентний – чудовий звук, артистичне виконання матеріалу (на окрему увагу заслуговують чудеса міміки від Олександра Піпи й Юрка Здоренка), надзвичайна динамічність (рідко якому гурту вдається відіграти протягом години понад 20 пісень) й вщент переповнена фанами зала, які носять фірмові футболки, стрибають-танцюють-кричать, до того ж досконало знають тексти усіх пісень. А музиканти відповідають своїм прихильникам взаємністю й по-домашньому лагідно називають їх “beautiful people”.
Родзинкою в “Борщі” 19 жовтня стали чисельні смертельні номери “виконується вперше”, або простіше - “прем’єра пісні” як це озвучував Юрко. Особливо запам’яталася міні-опера на чотири вокали “Золоте теля”. Як і заведено, на біс виходили двічі, а відіграли порядну частину матеріалу з обох альбомів.

Зовсім свіжа дата релізу альбому “Паразита кусок”, здавалося, на фанів належного паралізуючого впливу не здійснила – частину матеріалу хлопці давно грають на концертах, дещо увійшло до плити “Far away”, проте спеціально для нового альбому навіть ті треки, що дублювалися, були наново записані й перезведені – й тільки виграли від цього, звісно. А зовсім скоро на телеекранах мають з'явитися нові борщівські відео – на пісні “Міліція!” (кліп знімався в одній із столичних шкіл із залученням численної кількості юних стражів порядку) й “Кароліна Бугаз”.

У рамках презентації нового альбому стали відомими деякі пікантні подробиці борщівської кухні – виявляється, джерелом натхнення для Олександра Піпи є прослуховування якомога більшої кількості попси - за принципом “чим гірше, тим краще”, а з приводу стилю було обрано наступну метафору: “Це дуже схоже на Валерію, тільки важче, драйвовіше, з чоловічим вокалом та текстами про бухло”. Щодо порівнянь із дебютником, то, на думку музикантів, “Паразіта кусок” – більш якісний, бо зріліший, краще записаний, містить менше пісень, стильніший та цілісніший за звучанням. Додатковий плюс - зводили альбом на студії у Берліні.

Отже, скільки компліментами в бік гурту не розсипай – все одно переборщити важко. Адже такий це специфічний продукт – який сенс про нього багато розповідати, якщо треба просто вживати й насолоджуватись процесом.

Олена Синицька
Фото: Василь Шульга

Прокоментувати

Ім’я:
E-mail
Коментар:
Код:*
	Підписатись на коментарі до цієї публікації