Гурт LЮК вибухнув у Києві
18.11.2006 00:47
LЮКНе секрет – існують гурти, студійні записи яких програють виступам наживо. Трапляється і навпаки. Але, що головне, гурт Lюк ані до перших, ні до других жодного стосунку не має. Їхні виступи – це бомба. Але не повільної дії. Та й виготовити її, на відміну від бомби звичайної, набагато складніше, адже потрібно щось більше, ніж звична суміш інгредієнтів. От і має в своєму бойовому арсеналі гурт суміш електроніки, року, джазу, фанку, реггей, драм'н'басу (можливо, якийсь складник я і забула) – ба-бах! – і воно справді вибухає.

LЮКПісля підриву Москви й перед черговою руйнацією славного міста петербурзького завітали харків’яни до київської “Бочки” 4 листопада у рамках свого клубного туру. Так само, як звичайні люки покликані утворювати суцільну однорідну дорожню поверхню, так і музика харківського гурту здатна заповнити собою усі енергетичні лакуни й подарувати безмежне почуття врівноваженої цілісності й емоційної наповненості. А твориться все це – ого-го! – величезною кількістю всяких семплів-шнурів-дротів-примочок, а також вже досить звичних на вигляд гітар і зовсім незвичного вокалу Олі Герасимової. LЮКІ хоча за традицією як перша асоціація виринає у багатьох назва останнього робочого дня тижня, на концертах Lюк виступає без Андрія "Сана"Запорожця (гурт "5NIZZA"). Кожного наступного разу для тих, хто вперше потрапляє на концерт, інтрига не завершується можливістю позловтішатися провалом. Так, із усіма цими химерними вокальними партіями справляється одним-одна Оля. Захоплюватись цим явищем можна безкінечно довго, але для тих, хто знайомий бодай із одним із трьох альбомів гурту, описувати всю гаму складності й різноманіття співів видається справою безглуздою.

LЮКОстанній київський концерт одночасно став першим у новому складі для столичних слухачів – тепер Сергій Бельмас (також відомий як Дід Мороз) – не сесійний музикант, а постійний басист гурту. Ще один бонус для прихильників – відносно свіженькі “Сахалін”, “Купала” і “Вусатий нянь” (ремікс на тему “Кєша і діти” Олексія Рибнікова). У свою чергу від публіки – аншлаг, повноцінний енергетичний обмін, підспівування усіма мовами (якби крім української, російської та французької була ще якась одна - штучна і відома лише музикантам - то все одно підспівували б), щасливі обличчя й неодноразовий “біс”. Лишається сподіватись, що незабаром музиканти нарешті позбудуться статусу гурту як такого, що рідко відвідує столицю.

Олена Синицька
Фото:
Віталій Прудиус




Прокоментувати
RSS-стрічка

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі.

 
< Попередня   Наступна >


Підписка на новини: