Вадим Красноокий, Mad Heads: Наша музика змінилась кардинально
// Вадим Карп’як/Роман Семчишин   
10.11.2005 23:36
Вадим Красноокий, Mad Heads XLРозмова із лідером Mad Heads XL Вадимом Краснооким присвячена виходу нового альбому гурту – “Надія Є”  у студії ФДР-Радіоцентру.

Від ФДР Радіоцентру: Вадим Карп’як
Від Mad Heads XL: Вадим Красноокий
Розшифрував інтерв’ю: Роман Семчишин

Чи дуже змінилася ваша музика від приставки XL у назві групи?

Вадим Красноокий: Як виявилося – кардинально. Я навіть спочатку не підозрював наскільки кардинально. І справа не тільки в двох літерах. Можливо, нам варто було взагалі змінити назву групи, настільки змінився наш саунд. Але ми вирішили не рубати з плеча і лише трохи модернізували назву. Музику ж ми змінили дуже сильно.

Тобто тепер уже занадто пізно змінювати назву групи?

Вадим Красноокий: Та я не бачу в тому сенсу. Я не вважаю, що назва групи якимось чином би конфліктувала з тим, що ми тепер робимо. Божевілля, в сенсі нестандартності та оригінальності, залишається в нашій музиці. Ми були і продовжуємо залишатися оригінальною групою з нестандартним мисленням.

 

Коли ви були просто Mad Heads, то мали стабільне коло слухачів, які були готові піти за вами у вогонь і воду. А тепер ви фактично втратили їх, і при цьому людей, які б вас слухали у новому форматі, ще не здобули. В цьому перехідному періоді не здається тобі, що ти щось втратив, що фактично зрадив ідеї сайкобіллі?

Вадим Красноокий: В сайкобілі немає якихось таких серйозних ідей, які б можна було „зрадити”. Класичні сайкобільні тексти, це жарти в стилі „Сімейки Адамс” – дуже смішно для людей із відповідним почуттям гумору, але, як і будь який жарт, при постійних повторах набридає. Те ж саме і в сенсі музики - настає час, коли хочеться робити щось нове. Ще під час роботи над попереднім альбомом ми перебували в стані творчого пошуку. І тепер ми вже знайшли те, що шукали, і це вилилося у зовсім кардинальні зміни в музиці, в збільшенні складу, в ідеології текстів. Я можу з впевненістю сказати, що значна частина наших давніх слухачів залишається з нами і сьогодні. Це ті, які слухали саме нашу музику, а не тому, що ми граємо сайкобіллі. Безперечно, ми пропагували цей напрям музики і тому були люди, яким більше подобався цей стиль, ніж наша авторська музика. Саме їх ми, напевно що втратили, вони й далі продовжують собі слухати сайкобіллі.

Але наші нові прихильники з’являються дуже швидко, бо це саме той випадок, коли музичний продукт виникає в правильний час і в правильному місці. Тобто раніше ми робили музику, яка була розрахована не на Україну. Вона була більше європейська і там її слухали охочіше. Ми ж виконували місіонерську діяльність, тобто пропагували цей стиль в Україні. Нас багато хто знав, але палких прихильників було не дуже багато. Наша теперішня музика є зрозумілою для ширшого кола слухачів, людей різного віку, людей з міст та сіл, бо в нас з’явилося багато переробок народних пісень. Це такий своєрідний контакт з душею народу. Я це добре знаю, бо коли їздили з концертами по Україні, ми бачили, як вони реагували на наші виступи.

Щоб завершити тему сайкобіллі ще одне запитання. Король пішов, хай живе король! Тепер місце на п’єдесталі українського сайкобіллі вільне. Хто, на твою думку, зможе стати королем стилю після вас?

Вадим Красноокий: Я не знаю. Взагалі я вважаю, що наш відхід, був дуже позитивний для української рокабільної сцени, тому що ми поставили таку високу планку, такий високий стандарт, що всі молоді гурти, які пробували щось роботи, ми просто задавлювали своїм авторитетом. Вони не могли одразу зробити настільки доброякісно, і слухачі, розуміючи різницю, обділяли їх своєю увагою. Протягом нашої історії паралельно існувало декілька команд, але досить мало кому з них вдалося вижити. Можна пригадати тих самих Ot Vinta і, здається, все. І тепер, коли ми зайнялися чимось іншим, я бачу, що з’явилися нові люди, які організовують якісь концерти. Адже раніше все, що було пов’язано з поняттям сайкобіллі, було пов’язано зі мною. Тепер люди, яким це цікаво, зрозуміли, що я більше для них це робити не буду, і тому вони вирішили робити це самі. Вони роблять фестивалі, з’являється безліч молодих команд, мова йде вже про десятки в масштабах України. Вони почали з’являтися, коли ми перестали цим займатися, тобто ми дали їм можливість дихати вільно. І не важливо на якому рівні це відбувається тепер – рівень буде рости, аби лише щось робили.

Добре. Ти кажеш, що в попередньому альбомі вже були натяки на те, що ви будете змінювати свою музику, зокрема там були експерименти з трубами. Але тоді труби були лише доповненням, а тепер вони стали чи не найосновнішим інструментом. Тепер ви більше схожі на Manu Chao та Ґорана Бреґовіча.

Ми не копіюємо Manu Chao чи Кустуріцу та Бреґовіча. Ми наслідуємо їхню музичну концепцію. І саме те, що ми одночасно наслідуємо і Бреґовіча і Manu Chao – це вже є оригінальним поєднанням. А родзинка в тому, що той самий Manu Chao використовує етніку, яка йому добре відома – це етніка Латинської Америки, карибська чи іспанська. Але подає це в сучасних рок-поп-формах. Те саме робимо й ми, тільки та етнічна основа, яка з’являється у нас, українська. І тому це вже відрізняється від Manu Chao. Тим самим займається і Бреґовіч – це сучасне прочитання етнічних мотивів. Адже слухати те, що люди грали триста років тому, може бути цікавим, проте це дуже екзотично. Теперішньому слухачеві хочеться слухати теперішній саунд. І тоді він може сприймати якісь музичні ідеї. Більше того, сучасний європейський слухач, в тому числі і український, стомився від американізації, і навіть самі американці від того стомилися. Тобто, американська складова вже всім набридла, просто було її засилля, і тепер йде певна реакція. І тому в наш час з’являється інтерес до етнічної музики, а в цьому сенсі українська етніка була б дуже цікавою для західного слухача, адже в нас дуже багатий етнос. Тобто є що взяти старого і є розуміння, як це прочитати по-новому. І різні українські музиканти вже це роблять, щоправда кожен у свій спосіб. І ми в даному випадку є оригінальними лише в тому, яким саме шляхом ми йдемо.

Проте мені, як людині, яка слухає українську музику щодня, так само набридло оце вживання етнічного елементу. Узагальнюючи, можна говорити, що в Україні не залишилося групи, яка би не кидалася в етніку. Тобто тепер, коли використання етнічних мотивів стало ширпотребом, ти не боїшся загубитися в цьому?

Вадим Красноокий: Я не погоджуюся з тим, що використання етніки стало ширпотребом, тому що це нормально. Тобто використання етніки свого народу було завжди нормальним явищем. Всі композитори світу робили це, починаючи ще з класиків. Вони просто йшли в народ, брали там музичні ідеї, певним чином їх аранжували і оформлювали. І ще - якраз вдалих прикладів використання етніки у сучасних формах не дуже багато. Їх можна перелічити на пальцях. Я не боюсь в цьому розчинитися, бо те, як ми це робимо – це дуже оригінально. Тому що в нас рок-н-рольне минуле і ми робимо з цього рок-н-рол. І по-друге, в нас є авторська складова, яка впізнається і в попередніх альбомах і в новому диску. Я автор цих текстів, цієї музики, яка сама по собі є оригінальною, тому я вважаю, що на цей момент в Україні на Mad Heads XL немає нікого схожого. Ну, можна порівняти з Гайдамаками, але в них якраз етніка стоїть на першому місці, ми ж не хочемо настільки глибоко заглиблюватися в етнічну музику. В нас це справжній рок-н-рольний саунд з елементами етніки, так щоб тут була присутня національна самоідентифікація.

На вашому новому альбомі з дванадцяти композицій – п’ять переспівів. Чим зумовлена така кількість чужого матеріалу? Що, бракує оригінальних текстів?

Вадим Красноокий: Ми раніше не дозволяли собі включати в свої альбоми неоригінальні речі. Хоча на концертах ми завжди робили багато каверів і вони викликали у слухачів велику цікавість. Це є теж свого роду творчість. Тобто мова йде не тільки про оригінальність матеріалу, але й про його подачу. І якщо вона в нас є оригінальною, тоді це вже наш авторській матеріал. У випадку з нашим новим диском, всім народним пісням, які ми переспівали, ми навіть не даємо оригінальні назви. Тому що вони є дуже переробленими, ніхто до нас не виконував ці пісні саме так. Люди, які слухають ці пісні на концертах, хочуть мати диск з ними саме у нашому виконанні. Тому ми й зробили цю платівку. Ми дуже багато додали до цих пісень. Зокрема в цих треках є оригінальні шматки мелодій, які написав я сам.

Гаразд. Роки три-чотири тому, коли я тебе запитував, чи збираєшся ти заспівати українською, то ти відповів, що може й так, але українська мова не дуже надається до рок-н-ролу. Ти за цей час змінив свою думку?

Вадим Красноокий: Ні. Тоді мова йшла про класичні форми рок-н-ролу. Власне, експерименти з мовами і привели нас до іншої музики. Тобто, включити в таку музику українську мова можна, але вона буде програвати англомовній версії. Тому в нашому альбомі є декілька англомовних пісень. Там є свінґова річ, є одна панкова композиція, які заспівані англійською мовою. А українська мова веде до інших форм. Це є рок-н-рол за змістом, за духом. Але за формою – це вже щось зовсім інше. І взагалі, тут можна цитувати Джона Леннона, який казав, що рок-н-рол – це те, що ми з цього зробимо.

Ваш перший синґл Надія Є був дуже гарно сприйнятий радіостанціями. Другий – кавер на Смереку – трохи гірше, а третій – Пісня Світла теж, швидше за все, буде мати гарні ротації на радіо. Можливо, це свідчить про те, що синґлами краще робити оригінальні речі?

Вадим Красноокий: Варто, і ми, в принципі, так і робимо. Ми зробили Смереку синґлом з кількох причин. По-перше, ми хотіли показати, що новий альбом не буде одноплановим, що там не будуть тільки мелодійні, добрі реґґійні пісні, а буде ще щось. Адже наші переробки народних пісень є значною складовою нашої концертної програми. Це музика, від якої піднімається навіть мертвий. Тобто це є рок-н-рол за своєю суттю, але звучить він не так, як колись в Америці. Тому якось показати ці пісні треба було. Хоча радіоформат - штука невблаганна, і радіо не хочуть ставити енергійні пісні, ось основна проблема цих композицій. І це не означає, що таку музику не треба грати, адже не можна підлаштовувати свою творчість під формат. Ми свідомо розуміли, що Смерека гірше піде по радіо ніж Надія Є, просто ми хотіли показати інший бік групи. До речі, я приємно здивований тим, що чимало радіостанцій поставилися до Смереки вельми прихильно.

В одному з попередніх інтерв’ю ти казав, що в альбомі буде пісня, присвячена твоєму синові. Мова йшла про Пісню Світла?

Вадим Красноокий: Так. Хоча я не ставив собі за мету написати пісню своєму синові. Просто в процесі очікування батьківства в моїй свідомості відбувалися якісь зміни, зміни світосприйняття, і все це вилилося в цю композицію. Тому я і присвятив її своїй дитині. Хоча я можу співати багато пісень з нового альбому своєму синові, а от з наших попередніх дисків є декілька треків, які я не ставив би йому раніше, аніж хлопцеві виповниться 14 років. Хоча в мене є багато знайомих, діти яких нормально сприймають наші старі альбоми, так що нічого страшного в цьому немає.

Сподіваюся, це не свідчить, що Mad Heads XL – грає дитячу музику?

Вадим Красноокий: Якщо з цієї точки зору підійти до нашої музики, то діти набагато краще відчувають ритми, крім того вони набагато природніше поводять себе. Вони не приховують своїх емоцій і реагують на музику так, як вони її відчувають. А дорослі дуже часто можуть соромитися, замість того, щоб потанцювати. В нашій попередній творчості було багато чорного гумору і взагалі, мене завжди цікавили питання життя і смерті, речі, пов’язані з паранормальними явищами. Але я раніше трохи по-іншому до цього ставився ніж сьогодні. Колись мене цікавили питання про те, як влаштований цей світ, а тепер в мене є певне розуміння того, як він влаштований, і відповідно до цього розуміння я й пишу свої пісні. Я тепер відчуваю певну відповідальність за все, що роблю. Раніше мені подобалося спостерігати за проявами чогось злого, але коли ти спостерігаєш за цим, то сам трохи заходиш на темну сторону. Сьогодні я для себе визначився, що я граю на боці добра.

Під час роботи на цим альбомом ви втратили одного бійця. Барабанщик Богдан Очеретяний залишив групу. Але його фотографія присутня на обкладинці. Тобто все-таки є якийсь його внесок в цей альбом?

Вадим Красноокий: Ну не те що «якийсь». Все, що там пов’язане з барабанами, записував Богдан. Тобто цей альбом зроблений ще повністю з ним. Це технологічний процес: спочатку записуються барабани, а потім вже все інше. Він свою партію записав, а вже потім сталося те, що сталося, і він пішов.

У Німеччині вийшов ваш синґл. Чи є надія, що там вийде і повноцінний альбом?

Вадим Красноокий: Так, ми на це сподіваємося. На це також сподівається і наша українська рекординґова компанія. Право першої ночі буде в лейблу, який видав наш синґл. Проте я не знаю, чи всі пісні з диску так само будуть цікаві німецькій аудиторії, як трек Надія Є, тому, можливо, альбом буде дещо іншим. Можливо, туди потрапить більше англомовних пісень, можливо щось із наших старих речей. Але якщо вони цим не зацікавляться, то є й інші видавці. Зокрема в тій самій Німеччині є компанії, яким більше цікава Смерека. Тобто вже було зацікавлення від такого формування як Русен Діско, яке зробили вихідці з колишнього СРСР, і яке спрямоване на таких самих емігрантів, але реально їхньою публікою є також багато німців.

І останнє запитання. Ти, як людина рок-н-рольна, не раз повторював, що ніякий запис ніколи не передасть енерґетику живого концерту. Як ти вважаєш, наскільки тобі вдалося передати цю рок-н-рольну енерґію у новому альбомі?

Вадим Красноокий: Тепер в студії я йду іншим шляхом. Коли раніше ми прагнули якимись технічними штуками вхопити живу енерґетику, то останнім часом я це сприймаю так, що і не потрібно, аби студійний запис відповідав концертному. Тому що людина, яка потрапляє на концерт, потрапляє в особливі умови. Вона не тільки слухає музику, але й бачить музикантів, бачить, що вони роблять, спостерігає, як поводять себе інші глядачі. І це є момент колективного переживання. А записи люди часто слухають наодинці, або в невеликій компанії в зовсім інших умовах, тому там має бути більше інформації. На концертах багато інформації не потрібно, там можна взяти енерґетикою, а от в записі можна взяти завдяки більшій мелодійності, аранжуванню, якістю. І коли я раніше робив ставку на енерґетику, то тепер я дорослішаю як музикант, тепер для мене важливі різні емоційні складові. Не обов’язково щоб річ була драйвовою, це можуть бути і спокійніші емоції. Тому на нашому альбомі дуже багато пісень, які передають різні емоційні настрої, які дуже часто на концертах і не передаси. Так що тепер до студійної і до концертної діяльності я ставлюся по різному.




Прокоментувати
RSS-стрічка

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі.

 
< Попередня   Наступна >


Підписка на новини: