 4 березня до Дніпропетровська завітали гурти Тартак і ВВ у підтримку партії „Наша Україна”. Прийшло свято на вулицю місцевого „ТартаКлубу”, який є яскравим зразком справжнього українського фанатизму.
Вибори до парламенту – річ важлива, тож передвиборна агітація наразі надзвичайно актуальна. Тим паче, що до виборів лишилося мало часу, такого безцінного для політичних партій. Вони щосили рвуться привернути до себе якомога більше людей і у цій справі, як-то кажуть, усі засоби гарні. Тож підізвала „Наша Україна” до себе Тартака та ВВ, мовляв, хлопці, не підведіть, підтримайте так, як до президентських виборів, а ми вас по телевізору покажемо. Хлопці трохи скривилися, але країну своїх виступів не лишили, бо вона все ж таки „у нас одна”.
4 березня в рамках агіт-акції завітали до Дніпропетровська. Прийшло свято на вулицю місцевого „ТартаКлубу”, який є яскравим зразком справжнього українського фанатизму.
Концерт мав розпочатися о 16:00 виступом «Тартака». Але музиканти вийшли на сцену пізніше, бо за задумом організаторів спочатку треба було нагодувати народ ідеологічною інформацією. Праворуч від сцени був встановлений екран, який і віщав натовпу про нелегке життя українців, політики висловлювали мету партії, також підводились політичні підсумки прожитого року, з яких виходило , що „Наша Україна” свій план виконала, хоча і не перевиконала. А для того, щоб перевиконала, самі знаєте, що потрібно зробити 26 березня. Все проводилось у найкращих традиціях агітації: атрибутика, помаранчеві прапорці, капелюхи, от тільки чомусь кульок не було, але, власне, не про це мова. Дорослі уважно слухали величний голос віртуального оповідача, молодь, звісно, нудилась у чеканні зірок. І хоча науково доведено, що 25 кадр є не більш, ніж вигадкою, при згадці „Нашої України” у пам`яті відразу випливає «бо Україна у нас одна». На площі, де мав відбуватися концерт, можна було побачити багато колоритних дніпропетровчан. Біля палатки «Пора-ПРП» з кимось розмовляла гордість міста Михайло Мельник (театр одного актора «Крик»), який і рік тому гаряче підтримував Ющенка, недалечко стояла невелика тусовка на чолі з престарілим панком в окулярах, суворим зразком відданості анархістським ідеям. І хто казав, що панки давно вже померли?
Порівняно з тогорічним концертом підтримки „НУ” народу було небагато. Цьому посприяла також мерзотна погода, бо сльота, танучий сніг та калюжі є гарантом мокрих ніг і відтак - масових застуд.
Але партія веде, ще й концерт на шару. Тож нарешті трохи піддатий ведучий оголошує вихід Тартака. На сцену по-домашньому виходять музиканти, які швиденько підключають апаратуру, вискакує спокійний Сашко з трьома особами «сільського вигляду». Привітавшись, фронтмен гурту представляє публіці народне тріо «Гуляйгород», спільно з яким «Тартак» записав альбом. Положинський чесно попередив усіх, що на концерті будуть виконуватись пісні тільки з нового альбому. Натовп трохи зажурився, але ненадовго, до першої пісні. Гурт пішов у відрив! Сашко танцював у своїй звичній манері, заводив натовп шаленими стрибками, біля нього кайфував від гри на гітарі басист гурту. Музиканти грали зі смаком, емоційно, тож живий виступ «Тартака» не міг не сподобатись. «Гуляйгород» невимушено пританцьовував край сцени, не вирізняючись нічим особливим, окрім голосів. Напевно, ті, хто не полюбляє фолк-мотиви у музиці, не особливо зраділи народному забарвленню виконаних «Тартаком» та «Гуляйгородом» пісень. Ну що ж, се ля ві!
У проміжку між піснями Сашко звернувся до глядачів: «Мені, в принципі, байдуже, під якими прапорами ви тут знаходитесь... Головне, щоб у вашому серці завжди був інший прапор - жовто-блакитний - єдиний прапор, який потрібен українцям...», - зрозуміло, що цим хотів сказати вокаліст…
Серед виконаних пісень був і «Чорноморець», який недавно обзавівся кліпом. Останню пісню Положинський присвятив дніпропетровському «Тартаклубу», що несамовито скакав біля огородження з самопальним плакатом. То був «100% плагіат» з переробленим народним приспівом («Ой, мамо, люблю Гриця…» - прим.). Без перебільшення найгарячішу підтримку гурт отримав саме від «тартаківців».
Виступ колективу пройшов без будь-яких гасел чи-то декламацій, закликів голосувати за «НУ», це був дійсно виступ саме «Тартака».
По закінченні виступу гурт мав відразу їхати у подальшу подорож містами рідної нені, але «тартаківці» так легко його не відпустили. Спочатку був зловлений басист Діма, якого довели до праведного, однак прихованого за загрозливою посмішкою, гніву. «Дайте, будь ласка, пройти!» ,- вимагав він після декількох даних автографів. Коло фанів все звужувалось, благання посилювались. Хтось з «тартаківців» гукнув, щоб жертву відпустили під чесне слово, що вона обов`язково повернеться і сфотографується на згадку. Що й було зроблено. Далі така ж доля чекала й на Сашка. Спокійний, уважний, без закидонів та всіляких понтів, Положинський виглядав так, немовби то й не він хвилину тому відривався на сцені. Деякі «тартаківчата» просто згиналися перед кумиром у благанні дати автограф, потім дико верещали від радості, дехто божеволів, прохаючи подарувати на згадку капелюха чи хоча б синього маркера, яким, власне, вокаліст розписувався. Коли підсунули гривню для автографу, у Сашка очі на лоб полізли: «Що ти даєш? Я на грошах не розписуюсь». Прихильник зніяковів: «Це не гроші». Але обдурити зірку не вийшло. Один із захоплених фанів запитав у Сашка, якої марки у того кеди. Напевно, Положинський раніше не зустрічав короткозорих прихильників, тож насторожено сприйняв питання, мовляв, навіщо тобі, хлопче. Та фан не вгамовувався. Сашко на мить трохи посумнів, зніяковіло опустив очі на свої кросівки, трохи поворушив ногою та назвав марку кросівок. Дякуючи масовій істерії навколо зірки, що то там така за марка, почув лише той хлопець. Потім Сашко скромно вибачився, бо мав йти, але увага до нього вже трохи згасла, тому він спокійно ретирувався. Щасливий дніпропетровський «ТартаКлуб» проводив автобус з гуртом скандуванням «Тартак!»
По закінченні драйвового виступу «Тартака» після невеликого політичного ролику на сцену вийшли «ВВ». Скрипка був у доброму гуморі, не забув прихопити з собою улюблену трубу, але йому начебто чогось не вистачало. Схоже, що саме енергійної, дравової музики. Здавалося, що то був сольний виступ Олега як людини-оркестра, але ніяк не «ВВ». Гурт виконав старі хіти та нові пісні. Також під акордеончик вокаліст виконав з допомогою людей гімн «Ще не вмерла України…» - у старому варіанті. На початку виступу люди в`ялувато підтримували «ВВ», але після гімну розворушились і почали голосно підспівувати. То був би не Скрипка, якби він не зміг завести натовп!
Як проводжали «ВВ», чи чіплялися до них прихильники, чи питав хтось Скрипку, якої фірми у нього труба – автору, на жаль, не відомо. Егоїзм узяв своє – треба було рятувати промоклі ноги, щоб й надалі висвітлювати цікаві музичні події . Чекаємо на нові українські гурти у Дніпропетровську.
ZanoZa
|
Події 
