 Вони оригінальні. Для того, щоб планомірно завойовувати вуха та серця, а також інші важливі частини тіла шанувальників, цей гурт винайшов такий стиль музики, як украбілі. Це рокобілі, але з елементами українського фольклору і, звичайно, українською мовою. Запалює на концертах так, що в клубах танцюють навіть меблі.
Вони непосидющі. Перспективу спокійнісінько лишитися в рідному рівненському будинку молоді та юнацтва штатними музикантами вони проміняли на нелегку долю колективу, що гастролює. Здається, в автобусі чи в потязі вони почуваються, як вдома. Не сваряться і не втомлюються один від одного. Тому радо беруть участь в акціях кшталт автопробігу „Потягу дружби”, „подорожуючої” акції „Не будь байдужим!” чи пробігу вантажівок „FAW”.
Вони серйозні. Цієї весни соліст гурту став депутатом обласної ради міста Рівне. Більше б таких ініціативних, прогресивних та патріотичних чоловіків у вітчизняних органах влади!
Вони привітні. Без комплексів та без „зірочок”. Тому, користуючись їхньою люб'язністю, обов’язково хочеться спитати про найпотаємніше: стосунки з прихильницями та творчі плани.
Вони – гурт “От Вінта!”: Юрко Журавель (вокал, гітара, гармоніка), Вітя Пилипчук (гітара, сопілка), Вова Загиней (козабас), Сашко Мартюшев (барабани, перкусія).
- Найчастіше в яких містах виступаєте?
Юрко: В Польщі нас дуже люблять в українській діаспорі – постійно запрошують нас на фестивалі та просто на концерти. А в Росії виступаємо в Москві і в Пітері, тому що там клубів “нємєряно”. Ще дуже любимо Єкатеринбург - це ледь не друга рок-столиця Росії. Вони знають Україну лише по “ВВ” і “Океану Ельзи”. А тут - ще є якась група, і їм цікаво нас послухати. Разом з тим - музика весела, відірвана. Тому в Росії часто кажуть, що драйв і потужність іде саме з України.
- З щільним графіком гастролей, мабуть, важко видавати платівки? (в доробку гурту два альбоми – „Дриґтиндимба” 2003 р. та „Дарма я наївся цибулі” 2005 р. – прим. авт.)
Юрко: У нас не було такого, що ми сидимо і думаємо – щоб втулити в ті 45 хвилин. Можна навіть сказати, що альбоми більш потрібні нашим прихильникам, які постійно відвідують наші виступи і знають всі пісні напам’ять. Всі речі, які потім записуються на альбом, з’являються потроху, ми їх виконуємо на концертах, а потім лише збираємо до купи та видаємо.
- На ваших концертах, крім драйвової музики, присутня така річ як перманентно-позитивна енергетика. Ви так артистично виконуєте всі пісні, у вас яскраві костюми, кумедні віршики читаєте..
Юрко: Це тому що у нас за плечима великий досвід. Ми ж всі актори – займалися в одній театральній студії. А всі фішки у нас виходять випадково. Іноді на концерті помічаємо якусь класну штуку, запам’ятовуємо її і потім використовуємо скрізь. Наприклад, ми помітили, що на одній пісні ми однаково головами мотиляємо. Виходить пісня в стилі кантрі, а ми її граємо як death якийсь.
- Освіта у вас теж акторська?
Юрко: Та ні. Хіба що Вова у нас на режисурі вчився. Моя ж спеціальність – вчитель початкових класів, основи дизайну та малювання. Все, що стосується “От Вінта”: обкладинки, листівки і різні приколи – роблю сам. Малював анімаційні кліпи команди, як-то “Не мала баба клопоту” і нашу фірмову гру “Хрюк-н-ролл” разом із рідною сестричкою робив.
Вітя у нас інженер-будівельник, а у Сашка музична освіта.
- Як у вас складаються стосунки з прихильницями?
Вова: А що у нас такі є?
- Ну, дівчата, що приходять на ваші концерти.
Юрко: Дівчат ми дуже любимо, особливо симпатичних. Чим ближче вони стоять до сцени, тим більше хочеться грати.
- А прожектори світять в очі - нічого ж не видно.
Юрко: Сама лажа, коли прожектори «бігають по залу». І - хопа- зупиняються. А там - такі очі, такі шиї...
Вітя: ...такі ноги...
Юрко: Такі ноги і все інше. Насправді, дівчата нам дуже заважають на концертах. Буває дівчина як очима стрільне, і... і... і.. все пливе. І лажа на два куплета.
- Слова забуваєш?
 Юрко: Постійна практика, до речі. Але можна вчасно сказати «Співаймо разом!»
Насправді, дуже приємно спілкуватися з дівчатами після концерту. Єдине, звичайно, серед них бувають дуже настирливі панянки, які не розуміють іноді, що нам, крім того, що з ними спілкуватися, треба ще працювати, інструменти складати, йти відпочивати, бо завтра ще один концерт. Вони через недостатню кількість уваги з нашого боку дуже ображаються. Нам, якщо чесно хотілося б всім приділити час. І дійсно - на кожну хоча б по дві годинки - це б було дуже чудово. Але іноді просто немає змоги.
- Вова мені казав, що вам нічого не дарували ніколи.
Юрко: Ні, знаєш, хоч рокерам і не прийнято дарувати квітів, мені на одному байкерському фестивалі, якась кришнаїдка подарувала в'зку пролісків. Мені було надзвичайно приємно.
Вітя: А коли ми приїжджаємо в Дубно, одна пані похилого віку постійно дарує Вові піони.
- А ви з нею познайомилися?
Вітя.: Довелося.
Вова: Та ну, я просто подякував за квіти. Коли вона мені їх дарує, я сам розквітаю.
- Ну а дівчата молодше, мабуть, спідню білизну на сцену кидають?
(питання викликає у музикантів шквал радісного, ностальгічного сміху)
Юрко: В Україні, до речі, нормально з цим дєлом. Дівчата гарні і сором’язливі і нічого на сцену не кидають.
- А в яких містах тоді?
Юрко: Не дай бог те, що ти напишеш, прочитають ті дівчата з тих точок, де кидають в нас спідньою білизною. Вони образяться і більше так робити не будуть. А нам би не хотілося „перекривати” цю воду.
- Так болісно реагуєте на втрати?
Юрко: Та ні! Ми ж постійно щось губимо. Звичайно, можна було застрелитися після чергової втрати, але нічьо, живемо. У Віті вкрасти мобілку - це взагалі нєфіг дєлать, гітари губимо.. Але ми добрі, тому, мабуть, через це нас люди і роблять, ой... люблять.
Головне, щоб можна над собою посміятися. От, можливо, в якомусь альбомі, буде центральна пісня - «Тому що я гальмо», можливо, і альбом буде так називатися.
Вітя: Або «Дуля з маком».
Дарця Квітка
|
Статті 
